Загальні риси

Американська література сприймається як незалежна від англійської лише з XIX століття. Важливою причиною такого пізнього усамостійнення був той факт, що на ранніх етапах свого розвитку література США значною мірою орієнтувалася на європейські зразки, жанри й мотиви. Специфічні американські риси розвивалися в цій літературі протягом кількох десятиріч. Американську літературу XIX століття слід розглядати у зв'яку з необхідністю політичної легітимації молодої американської демократії, зокрема через підкреслення культурної тяглості європейської літературної традиції. Такі письменники, як Марк Твен чи Волт Вітмен неодноразово підкреслюють свою «американськість» (Americanness) й задаються питанням, що власне означає — бути американцем, які особливості й суперечності пов'язані з цим. Відмежування від Європи відбувалося в тісному контакті зі старим континентом. Для багатьох американських письменників того часу пошук власної ідентичності полягав зокрема в тривалих перебуваннях у Європі. До письменників, які в своїх пошуках нового звертаються до теми Європи (European theme), належать Бенджамін Франклін, Вашингтон Ірвінг, Джеймс Фенімор Купер, Натаніель Готорн, а також письменники«втраченого покоління», які під час і після Першої світової війни виїздили до Європи. Для Генрі Джеймса, який довгий час проживав у Англії, відношення до Європи стало головною темою творчості. Протилежним сюжетним напрямком є численні твори літератури США, присвячені досвіду переселенців з Європи, які потрапили до Америки.

Американські автори часто звертаються у своїх творах до так званих «міфів заснування» США, які є риторичною спадщиною пуритан, революційного часу та перших років незалежності. До цих міфів належить зокрема усвідомлення нації, як «міста на пагорбі» (метафора пуританина Джона Вінтропа), за прикладом якого має оновитися весь світ, або як нового Ханаану. Специфічно американським топосом, походження якого вбачають в пуританізмі, є міф під назвою «американська мрія» (American Dream) або «євангеліє успіху» (Gospel of Success), тобто уявлення про те, що завдяки тяжкій та чесній праці в Америці кожен може досягти великого успіху в житті (класична формула: від прибиральника до міліонера), як показові тут можна згадати романи Гораціо Алгера. Мотиву успішності протистоять численні твори, які тематизують прірву між обіцянками «землі обітованної» та суспільної реальності. За Сакваном Берковичем, цю тематику часто визначають, як «американська єреміада». З часу незалежності 1776 року велику роль в літературі відіграє тема взаємин індивіда з політичною системою країни. Немало американських письменників — від Вашингтона Ірвінга й до Джона Дос Пассоса та Гора Відала — посилаються на батьків-засновників американської нації Джорджа Вашингтона та Томаса Джефферсона та їхні «перші принципи» (First Principles) й протиставляють їх політичній реальності сьогодення.

Уявлення про те, що історія США є особливим випадком

розвитку західної цивілізації, було на перших етапах

провідною ідеологемою американського літературознавства.

Сама американістика й американське літературознавство

ведуть свій відлік з 1930-х років. Народження американістики

(American Studies) часто пов'язують з публікацією 1927 року

праці Вернона Луїса Паррінгтона «Основні течії

американської думки» (Main Currents in American Thought). Паррінгтон та його послідовники відстоювали винятковість американського досвіду й займалися пошуками рис типового американського характеру — індивідуалізм, лібералізм, ідеалізм, прагматизм — насамперед у творах американської літератури. Перрі Міллер у своїх численних працях вказував на те, що джерелом американізму був новоанглійський пуританізм, а його розквіт припадає на час трансценденталізму XIX століття. У праці Ф. О. Метіссенса «Американське відродження» (The American Renaissance, 1941) письменники-представинки американського романтизму проголошувалися бардами американського потягу до свободи. Р. В. Б. Льюїс в «Американському Адамі» (The American Adam, 1955) представив своєрідну райську невинність колонізаторів Нового Світу як типовий американський топос. Проте у 1960-і роки під впливом руху за громадянські права та фемінізму ідеологічний фундамент американістики зазнав певного руйнування. Університетське літературознавство звернуло увагу й визнало за повноцінну літературу таких соціальних груп, як жінки, афроамериканці, іммігранти.